ГНОМИ І ВЕСЕЛКА..

У одній далекій країні , в старому дрімучому лісі протікала річка. Вона ділила ліс на дві половини , а перейти її , або перепливти , було неможливо. Вода стрімко неслась Підстрибуючи на валунах. І розляглася ріка на широких просторах.

        Інколи до води підходили лісові звірі ,щоб напитися. Вдоволено потягували чисту , крижану водичку і знову поверталися у лісову хащу.

        В одному місці ,на лівому березі ріки , можна було розгледіти стежинку ,що вела від води у глибину лісу. Спочатку вона петляла поміж кущів та дерев ,а потім закінчувалась на галявині ,де стояв невеличкий будиночок. Він був дерев’яний , з малесеньким ґанком , а біля вхідних дверей висів ліхтарик.

        Жив у будиночку маленький гномик ,а звали його –Лівик. Гномик був працьовитий. Щодня збирав гриби та ягоди , готував їжу , прибирав у хижці.

       А на іншому , правому березі , стояв точнісінько такий самий будиночок , а жив у ньому гномик , якого звали Правик. Він теж не сидів жодної хвилинки , а все порався по господарству.

        Лівик та Правик знали один про одного. Часто зустрічалися біля ріки ,коли приходили по воду ,перегукувались , розповідали новини ,а потім кожен з них йшов до свого будиночка.

         Найбільшою мрією для обох було те . щоб піти у гості. Лівик мріяв побувати у Правика ,а Правик – у Лівика.. Але стрімка ріка не давала збутися цьому бажанню.

        Одного разу гномики домовились ,що збудують човен і переберуться на інший бік. Першим до справи взявся Лівик.

• Агов ,Правику ,- гукнув що було сили .- Я вже знайшов шматочок кори. Зараз приладнаю листочок , зроблю з нього вітрило та спробую до тебе перебратися.

Все зробив ,як належить. Відштовхнувся від берега , помахав рукою Правику ,котрий спостерігав за ним з іншого берега , та підступна ріка підкинула плотик на першому ж камінці і він перевернувся. Шубовснув у воду Лівик і довго його не було на поверхні.

• Лівику! Лівику! Де ти ? Отзовись!- кричав та бігав по берегу Правик.

Нарешті знесилений та мокрий Лівик вибрався на свій берег та гукнув , склавши трубочкою долоні:

• Вибач , Правику! Нічого у мене не вийшло.
• Не засмучуйся Лівику . Я щось придумаю. Тепер моя черга спробувати.

Минуло декілька днів. Лівик узяв відерце та пішов до річки. Підійшовши ближче , аж охнув від здивування. На правому березі стояв маленький човник ,а з нього звисали два весельця.

      Тут із будиночка вийшов Правик та гукнув щосили:

• Тобі сподобався човник ,Лівику? Я трудився над ним декілька днів. Витесав із дерева , засмолив ,ще й весла зробив.
• Виглядає міцний. Спробуй ,Правику , може тобі більше пощастить ,- відповів зі свого берега Лівик ,щосили перекрикуючи шум ріки.

Сів Правик у свій човен ,відплив недалеко від берега ,а ріка закрутила . завертіла човном. Як не намагався Правик вибратися з цього водовороту ,а ріка все не відпускала. Зрештою човник перевернувся і Правика накрила хвиля.

         -Еге-гей! Правику! ,- тепер вже Лівик бігав на своєму березі і несамовито кричав ,перелякавшись ,що ніколи вже не побачить Правика.

Нарешті біля берега випірнув знесилений гномик і ледве вибрався на сухе.

• Не вдалося й мені ,Лівику! Пробач ,- задихаючись від утоми гукнув Правик.
• Нічого .не засмучуйся .- прокричав гномик з іншого берега.- Добре .що ти живий залишився. Будемо й далі зустрічатися і перегукуватися ,як завжди.

Так і жили б по різних берегах ріки , якби не одна пригода.

       У цей день обидва гномики прокинулись від страшного гуркоту та шуму. Вийшли кожен на свій ґанок ,присвітили ліхтариками і побачили таку картину: ріка ревіла ,несучись повз береги. Навколо стемніло ,а небо розривалось від частих блискавок та грому. Дощ періщив несамовито і обидва, тремтячи ,чекали ,що буде далі.

          Ніхто з них і не думав ,що цей день принесе їм удачу. Дощ так раптово вщух ,як і почався. На небі з’явилось сонечко, із дерев та кущів скапували прозорі краплі.

         Раптом Лівик , піднявши голову вгору , Побачив диво-місток , що вигравав різними кольорами на сонці. Він починався на лівому березі ріки ,а закінчувався на правому.

• Агов ,Лівику! Ти це бачиш? ,- крикнув гномик на інший берег ріки.
• Бачу ,Правику! Але подумав ,що мені здалося .- щосили скричав інший гномик.
• Це ж місток для нас ,щоб зустрітись .- вигукнув Правик.- Давай спробуємо.

Вирушили вони назустріч один одному кожен зі свого берега. Ступали обережно по кольоровому містку , підіймаючись все вище і вище. Нарешті зустрілися посередині , обнялися і весело розсміялися. Потім сіли разом .бовтаючи ніжками ,і роздивлялися згори який чудовий ліс ,річка ,небо. Така краса була навколо ,аж дух захоплювало. Сиділи ще довго щасливі і веселі ,думаючи ,що це за місток поєднав їх?

         А ви ,малята ,здогадались?